Віталій Кавка працював у Німеччині. Зачувши, що війна постукала вибухами на Волині, усе кинув і вже 2 березня став на захист рідної країни.
За плечима мав лише півтора року строкової служби в прикордонних військах, але було велике бажання боротися за рідну країну.
«У двох словах не можна розказати та передати, яким був Віталій. Він був тією людиною, яка увібрала в себе усі найкращі чесноти. Дуже добрий й завжди йшов на допомогу. Світла душа, цілеспрямований та легкий на підйом до будь-яких справ. Завжди щирий та усміхнений. Він шукав у всьому позитив та проживав кожну хвилину так, щоб усі запам’ятали його, як життєрадісного хлопця», – кажуть найближчі друзі.
«Не здаватись! Ніколи і ні в чому, якщо за тобою правда», – з таким гаслом йшов по життю, з таким і загинув поблизу населеного пункту Мале Веселе на Харківщині.
Живим коридором у неділю, 25 вересня, громада востаннє зустрічала Героя. Сила-силенна людей, серед яких левова частка – молодь, потяглися на вулицю Калнишевського до батьківського дому загиблого. Усю дорогу – від початку міста, де зустріли машину з тілом, аж до самої оселі – чоловіки та жінки на колінах віддавали шану Героєві, який загинув заради життів мільйонів українців.
Не довго побувши вдома, траурна процесія вирушила до Свято-Михайлівського храму. Тут священники ПЦУ відспівали загиблого Віталія Кавку та помолилися за його душу. Під звуки поховального маршу й військового залпу молодого захисника провели до місця вічного спочинку та схоронили на символічній Алеї Слави, поруч з такими ж патріотами України – Героями Небесної варти.
Віталій був гідним сином України. Він не словами і крилатими гаслами, а власним життям довів, що любить свою Батьківщину.